22-річний Ілля Закіров із Рівного третій рік записує народні пісні, досліджує місцеві говірки та збирає історії жителів сіл. У інтерв’ю джерелу він розповів, як їздить в експедиції та шукає носіїв традицій на Рівненщині.
Фольклористикою він почав займатися після вступу у 2022 році до Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Згодом почав співати в університетському народному гурті «Роксоланія», долучився до інших фольклорних проєктів і почав виїжджати в експедиції.
Перший матеріал зібрав у власній родині. Його родичі з села Чекно на Рівненщині співали народні пісні та розповідали про життя в селі. За словами фольклориста, для старшого покоління спів був звичною частиною повсякденного життя.
«Я зрозумів, що це цікаво, це нечувано для мене. Я цього всього не знаю, а для них це за замовчуванням… Воно наче отут є довкола, а як це я так пропустив?».
Згодом він почав записувати інших носіїв традиції. Найбільше молодого дослідника цікавлять села етнографічної Волині та їхні відмінності. За його словами, навіть сусідні населені пункти можуть мати різні пісні, слова, вимову та звичаї.
Кожне село — окремий всесвіт пісень і говірок
«З кожною експедицією переконуюся, що от: “Кожне сільце — нове слівце”. Отака є приказка. І що кожне село, — воно фактично є своїм всесвітом, де свої пісні, свій часто говір. На Поліссі це краще зараз репрезентовано, коли дійсно від села до села тобі будуть розказувати, як усі відрізняються».
Під час експедицій він записує не лише пісні. Його цікавлять також місцеві дражнилки, прізвиська та діалектні слова. Деякі форми мовлення, які ще пам’ятають літні жителі сіл, молодше покоління вже майже не використовує, розповів дослідник.
«В одному говорі кажуть: «квет», «квень», «вез». А в іншому селі вже будуть казати: «кут», «вул», «кунь», «вуз». Це, до речі, випадок якраз Гощанщини, де я розумію, що зараз переважно вже так ніхто не говорить і тільки пригадують».
Як зауважив Ілля Закіров, він усвідомлює, що частину традицій втрачено, деяких людей дослідники не встигли записати.
«Попри ці втрати завжди приїжджаєш і якусь частинку все одно ти переймаєш, можеш зафіксувати, зберегти, пропустити через себе, передати далі, передати ближньому і зробити так, аби все те, що є, воно все-таки тривало».
