28 червня 1941 року німецькі війська зайняли Рівне. 20 серпня місто стало столицею Райхскомісаріату Україна. Уже в серпні тут з’явився табір рівне № 1 для радянських військовополонених: не окреме «місто за дротом» на околиці, а два корпуси в самій тканині центру — на території міської в’язниці і на огородженій ділянці біля парку імені Шевченка.
Стара схема «один великий табір на вулиці Білій» для цього місця не працює. У місті одночасно діяло кілька пунктів утримання під спільною німецькою системою шталагу 360, а місцева нумерація фіксувала окремі майданчики. У 2023 році міська влада планувала оновити нечитабельний напис на пам’ятному знаку біля колишньої в’язниці на вулиці Соборній, 16. Цифри на стелах і в архівних зведеннях досі розходяться, тож орієнтуватися варто не на загальну формулу, а на конкретну адресу і період.
Нижче — як пройти ці дві точки пішки, що про них відомо з документів і свідчень, і де саме сьогодні стоїть пам’ять, а де лише житлова й паркова забудова. Для маршруту досить карти центру: Соборна, парк Шевченка, далі вул. Біла і кладовище Грабник. Окремих перепусток і квитків не потрібно.
1. Коли і де розміщувався табір
Табір військовополонених № 1 створила німецька адміністрація в серпні 1941 року. У зведеннях місць нацистського терору на Рівненщині дата старту подана як 19 серпня 1941-го, період роботи — до 1943 року. Це був один із чотирьох відомих у місті пунктів для полонених, не єдиний і не найбільший.
Корпус «а» зайняв приміщення міської тюрми в центрі. Корпус «б» стояв навпроти, на загородженій площі біля парку імені Тараса Шевченка. Мета була практична: зібрати поранених і хворих червоноармійців, доповнювати контингент із пересильних таборів і далі розподіляти людей на інші майданчики, на роботи в місті або на розстріл. Шталаг 360 як німецька структура в документах фігурує пізніше: для Рівного — з січня 1942 до вересня 1943 року, потім пункт перенесли до Житомира під Рівним і тримали його до березня 1944-го.
Розмір території корпусу «б» у метрах у відкритих описах не зафіксовано. Відомо лише, що ділянку парку відгородили. Корпус у в’язниці використав уже готові мури, камери й двір. Саме тому слід табору № 1 сьогодні читається не як окремий квартал бараків, а як накладення на дві звичні міські точки.
2. Хто утримувався в таборі
Пункт призначався насамперед для військовослужбовців Червоної армії — солдатів і офіцерів, переважно поранених і хворих. У тому ж зведенні зазначено 867 жінок серед утримуваних. Національний склад окремо для табору № 1 не розписаний; для сусіднього пункту № 2 джерела прямо кажуть про різні національності.
Офіційна цифра одночасного утримання — близько 2 500 осіб. Інші огляди шталагу 360 для «першого» міського відділення дають 4–5 тисяч. Розбіжність не випадкова: списки поповнювали з дулагів і інших пересильних точок, частину людей швидко виводили далі, частину знищували на місці. Повної іменної книги табору № 1 у відкритому доступі немає.
Ключове число 2 500 складається не з одного перепису на конкретну дату. Це зведена оцінка контингенту пункту: базові 2,5 тисячі поранених і хворих плюс невідомий обсяг «інших контингентів» з пересильних таборів. Перевірити її самостійно можна лише порівнянням трьох шарів: локального зведення по табору № 1, німецьких зведень шталагу 360 по місяцях 1942–1943 років і актів поховань після лютого 1944-го. Цифру змінюють три речі: дата зрізу, чи враховано транзит, і чи не змішано жертв кількох майданчиків в одну могилу.
Звідки везли людей — з котлів 1941 року на Волині й Поліссі та з менших таборів області. Куди відправляли далі — на інші відділення шталагу, на роботи в місті, до філій у Здолбунові, Дубні, Луцьку, а також на місця розстрілів на вулиці Білій, біля тюрми і на кладовищі Грабник.
3. Умови в таборі і повсякденне життя
Приміщення не опалювали. Хворі лежали на підлозі без медичної допомоги. У документальному описі пункту зафіксовані воші, тиф і кишкові хвороби; смерть наставала від холоду, голоду, епідемій і тортур. Вночі в’язнів піднімали, шикували на площі й змушували співати на морозі. Окремо зазначено насильство щодо жінок.
Харчування для системи шталагу 360 свідки описують як одноразову баланду з погано промитих гнилих овочів, іноді з кінськими кістками. Для табору № 1 окремого меню в архівах не збережено; санітарна картина збігається з рештою рівненських пунктів. Лікування під час епідемій не проводили. Частину полонених виводили на розбір завалів і земляні роботи в місті.
У матеріалах про табір № 1 прямо сказано, що всіх 2,5 тисячі згодом розстріляли — на вулиці Білій, на кладовищі Грабник і біля тюрми. Це не щоденник кожного дня, а підсумок комісій. Де саме і в якому місяці загинула кожна група, поіменно не встановлено. Випадки канібалізму в рівненських публікаціях стосуються переважно великого пункту № 3 на околиці, а не корпусів біля парку; переносити їх автоматично на табір № 1 немає підстав.
4. Визволення та припинення роботи
За локальним зведенням табір № 1 згорнули ще 1943 року, тобто до приходу Червоної армії. Місто німецька адміністрація залишила 2 лютого 1944 року, у ході Рівненсько-Луцької операції. Окупація Рівного тривала 945 днів. На момент входу радянських частин цей конкретний пункт уже не працював як окрема установа.
У березні 1944 року судмедекспертиза Надзвичайної державної комісії обстежила місця масових поховань. На вулиці Білій біля дров’яного складу комісія зафіксувала рештки близько 49 тисяч осіб, біля городів на тій же вулиці — близько 32,5 тисячі; обидві групи віднесли до військовополонених шталагу 360. Біля міської тюрми вказано близько 500 загиблих. На Грабнику тоді ексгумації не проводили: цифру близько 19 тисяч дали як орієнтовну.
Що стало зі спорудами в перші місяці після боїв, у деталях не описано. В’язничний корпус лишився тюремною будівлею. Огорожа паркової ділянки зникла разом із табірним режимом. Місто в лютому 1944-го зустріло звільнення звалищами цегли, обгорілими коробками будинків і населенням, яке за переписом 1939 року становило понад 44 тисячі, а після окупації скоротилося приблизно до 19,7 тисячі.
5. Місце табору в сучасному Рівному
Корпус «а» — це квартал колишньої в’язниці на вулиці Соборній, 16 і 16а. На фасаді є меморіальна дошка в’язням нацистських тюрем. У сквері біля будинку 1967 року поставили гранітну стелу: на ній ідеться про 500 радянських громадян, замучених під час окупації. Поруч пізніше з’явився пам’ятник Климу Савуру. Корпус «б» читається як частина парку Шевченка навпроти: окремого контуру дроту чи бараків немає.
Окремий архітектурний комплекс 1968 року стоїть на вулиці Білій, біля колишнього військового містечка між Соборною, Білою і Коцюбинського — це вже зона табору № 2 і місць розстрілів шталагу, не сам парковий корпус № 1. На Грабнику 1967 року впорядкували 18 братських могил на ділянці приблизно 100 на 25 метрів зі скульптурою воїна. Третій великий пункт лежав у бік Басового Кута і залізниці на Здолбунів; сьогодні це міська околиця без суцільного меморіального кільця.
Реальність проти графіка тут така. Офіційна стела біля Соборної, 16 називає 500 загиблих. Зведення по табору № 1 говорить про 2 500 утримуваних і подальші розстріли на трьох різних майданчиках. Меморіал на Білій оперує цифрою 82 тисячі. Мешканець, який іде через парк Шевченка, бачить алеї й дитячі майданчики, а не схему огорожі 1941 року. Пам’ять у місті є, але вона розкидана між кількома адресами і не збігається з одним «правильним» числом на табличці.
Типові помилки в читанні місця
Поширена помилка виглядає так: людина ставить крапку лише на вулиці Білій і каже, що «табір був там». Ззовні це логічно — там найпомітніший меморіал. Закінчується це тим, що з карти зникають в’язниця і парк Шевченка, тобто саме табір № 1 серпня 1941 року. Правильний порядок інший: спочатку два корпуси в центрі, потім військове містечко на Білій, потім околиця до Басового Кута, і окремо — поховання на Грабнику.
Друга плутанина — змішування німецького табору 1941–1943 років із рівненським трудовим табором польських військовополонених 1939–1941 років, який НКВС тримав на будівництві дороги. Це різні режими, різні роки і різні адреси. Третя — сприймати післявоєнні написи на стелах як первинний облік: вони узагальнюють жертв кількох акцій і часто не розділяють полонених і цивільних.
Часті запитання
Чи табір № 1 і шталаг 360 — це одне і те саме
Ні. Шталаг 360 — німецька назва системи пунктів для рядового складу на Волині, з філіями в Здолбунові, Дубні й Луцьку. Табір № 1 — місцева позначка двох корпусів у центрі Рівного, які ввійшли в цю систему. Говорити «весь шталаг стояв у парку Шевченка» неточно.
Чому на стелах різні цифри
Бо рахували різні речі. 2 500 — оцінка контингенту пункту № 1. 500 на стелі біля Соборної, 16 — формулювання пам’ятного знака 1967 року про загиблих біля тюрми. 82 тисячі на Білій — зведена цифра комісії по масових похованнях шталагу. Архів повного поіменного списку не дав.
Чи є маршрут, яким можна пройти пішки
Так. Почніть від Соборної, 16, перейдіть до парку Шевченка, далі — на вул. Білу до меморіалу 1968 року, за потреби — на кладовище Грабник. Це не музейний маршрут із табличками на кожному кроці, а набір точок у звичайному місті.
Де шукати прізвища загиблих
Окремого повного реєстру табору № 1 немає. Фрагменти імен трапляються в матеріалах комісій, спогадах і пізніших краєзнавчих розвідках. Якщо потрібна конкретна людина, шлях іде через обласний архів і бази обліку жертв нацистських переслідувань, а не через напис на стелі.
Чи залишилися бараки або огорожа
Ні. В’язничний будинок пережив зміну власників і функцій. Паркова ділянка повернулася до парку. На Білій стоїть післявоєнний меморіал, а не автентичні бараки 1941 року.
Практичне правило таке: якщо шукаєте саме табір рівне серпня 1941 року, дивіться на в’язницю і парк Шевченка, а не лише на великий комплекс на Білій. Критерій перевірки простий — дата створення, два корпуси, контингент поранених і хворих. Усе, що лежить за цими межами, стосується вже ширшої системи шталагу і інших пунктів.
Застереження пряме: частина цифр — зведені оцінки комісій 1944 року і краєзнавчих інвентаризацій, а не щоденний табірний журнал. Де джерела розходяться, у тексті це названо. Стаття не замінює архівну довідку по конкретній людині й не закриває прогалин там, де документів немає.
